Територія Західної України – це історія різних народів, що там проживали, це змішання культур та традицій, це створення нових феноменів, як, наприклад, галицька кухня.
Вона формувалась від Середньовіччя аж до сьогодні. Це унікальне явище мультикультурності, із особливими смаковими якостями. В ній змішались традиції високої (панської чи то пак міської) та народної (сільської) кухонь українців, поляків, словаків, євреїв, угорців, австрійців, вірмен… Народів із різних частин світу та різних соціальних прошарків.
Здебільшого її меню формувалось в часи Австро-Угорської імперії. Хоча про неї, як самостійну, почали говорити у 20-30тих. рр. минулого століття. В цей час населення говорило однією «кухонною» мовою, де було універсальне слово для позначення страв, кухонних інструментів та продуктів.
На столах галицьких селян початку XX століття найчастіше були крупи: ячмінна, гречана, кукурудзяна, пшенична… Їх готували зі шкварками, грибами, солониною або ж подавали до столу із маслом. Також, щоб були солодкими, додавали мед, молоко, фрукти. І не важливо, чи цей рецепт був у книзі «Галицьких рецептів», чи у «Кухні лемківській», чи «Кухні львівській» – це все було Галицькою кухнею.
Спорідненим інгредієнтом для Галицької кухні із кухнею Центрально-східної Європи є…свинячий жир. Вже пізніше до нього додалась ріпакова та соняшникова олія. Місто Львів зовсім не вирізнялось від сіл та містечок, звідки, власне, і поставляли сало, смалець, олію. А якою популярністю користувалась свинина. Ковбасними виробам славилось дуже багато галицьких міст: Дрогобич, Рогатин, Куликів – звідти найсмачніші кишки-кров’янки (начинені фаршем із рисових або гречаних круп свинячі кишки, із цибулею, салом, смальцем), зайці (м’ясна запіканка, нарізана плястерками, замість хліба) та сальцесони або кендюх (вичищений свинячий шлунок, начинений посіченим свинячим м’ясом, салом).
Загалом, напевно, у всій Україні не можна знайти такого поєднання кулінарних традицій різних народів, як на Галичині. Хіба що на Закарпатті, де також багато угорців, поляків, євреїв. Але тамтешня кухня найбільше перебрала до себе від угорської. А на Галичині на одному столі можуть подати польський бігос (тушкована капуста зі свининою або шинкою), українські вареники, єврейський форшмак (мазанка на хліб чи картоплю із оселедця, цибулі, яйця…).
Ще від часів Австро-Угорської імперії, коли до Львова приїжджали чиновники із Відня, залишились рецепти (та їх варіації) десертів, які ті звідти провзили: штрудель, пішингер, захер. Львівська кухня переймала від віденської дуже багато.
Заради Львівського сирника можна подолати будь-яку відстань. Кожна львівська господиня готує його по-своєму, але обов’язковими інгредієнтами є сир, покритий шоколадом, та основа з тіста. Здається, що всі, якщо не у світі, так в Україні точно, знають про відомий Львівський сирник.
Порядні львівські господині ледь не щонеділі готують на десерт різні маківники, пляцки-ябчанки (пироги із яблуками), медівники, завиванці… І в однієї спробуєте той, який в іншої буде іншим на смак.
Галицька кухня дуже розмаїта, вона перейняла найкращі рецепти від польської, єврейської, угорської, австрійської та румунської кухонь. Дехто вносить корективи за власним смаком, дехто слідує рецепту цілком. Будучи на теренах Галичини, обов’язково зайдіть до ресторану галицької кухні, а то й декількох, щоб переконатись – наскільки вона смачна, розмаїта та унікальна!