Новий рік

Галицьке Різдво: традиції, які справді збереглися

· 7 хв читання
Ресторан «Борщ»
Фото: Ресторан «Борщ»

Про різдвяні звичаї розповідають тим упевненіше, чим менше в них документів. «Так робили завжди» — найчастіша фраза в різдвяних текстах і водночас та, яку найрідше перевіряють. Якщо розкласти галицькі традиції за рівнем доказів, вийдуть три різні купки: зафіксоване етнографами, правдоподібне без підтверджень і те, що виникло в XX столітті й лише здається давнім.

Ця стаття — про те, як їх розрізняти. Свято від цього не зменшиться, зате ви знатимете, що саме робите.

Що зафіксовано: сніп, кутя і пісний стіл

Найтвердіша частина — обряд Святвечора, і він описаний у польових записах.

Етнографиня Леся Костюк, яка досліджувала різдвяно-йорданську обрядовість Східної Галичини другої половини XX — початку XXI століття, фіксує: вранці на Святвечір господар вносить до хати сніп пшениці, вівса або жита — дідух. У галичан він означає не одинокого предка народу, а батька первісної родини, і ставлять його тепер неподалік ікон.

Друге зафіксоване — пісний характер вечері. Він має просте й документальне пояснення: Святвечір припадає на останній день Пилипівського посту. Тобто страви без м'яса, молока, яєць і жиру — не символіка, а календар.

Третє — кутя й узвар як основа столу. Кутю готують із пшениці з медом, маком, горіхами та родзинками (у частині регіонів — із рису), узвар — із сушених яблук, грушок, чорносливу та шипшини з медом.

Якщо вам цікаво, як це виглядає насправді, орієнтуйтеся на ці три речі. Вони старші за будь-яку рекламу.

Особливий випадок — вертеп. Він відомий із писемних згадок XVII століття, а от театральний реквізит і записаний текст вистави збереглися вже з XVIII століття. Тобто в XVII столітті ми знаємо про вертеп, але не маємо його речей — різниця, яку варто тримати в голові, коли читаєте «вертепу понад чотириста років».

Дванадцять страв: число без однієї традиції

Тут починається друга купка, і вона складається з версій.

Пояснень числа щонайменше два. Віряни трактують дванадцять як число апостолів; етнографи припускають зв'язок із дванадцятьма місяцями. Жодне з цих пояснень не має статусу документа — це тлумачення, і подаються вони саме так.

Більше того, саме число не є всюди однаковим. Етнографічні записи фіксують і сім, і дев'ять, і сімнадцять страв — залежно від достатку родини та місцевого звичаю. Публіцист Юрій Винничук цитує етнографа Ксенофонта Сосенка, за яким страв має бути обов'язково дванадцять; і той самий автор ставить під сумнів давність цієї норми. Джерела прямо суперечать одне одному.

Чесне формулювання звучить так: дванадцять страв — поширена норма, але не доведено, що вона давня й загальна. Якщо на вашому столі їх дев'ять, ви не порушили традиції — ви потрапили в інший її варіант.

Що виявилось пізнішим нашаруванням

Третя купка — звичаї, які майже всі вважають «нашими віковічними», хоч вони молодші за фотографію.

Полазник — виняток, який сюди не належить, і тому стоїть першим для контрасту. Перший гість на Різдво приносив добру долю на весь рік, і за стіл не сідали, доки він не прийде. Давня прикмета була правилом для всієї родини, а не приватним побажанням.

Ялинка. Традиція прийшла з Західної Європи, початок — Німеччина XVI століття. В Україну вона дісталася пізно й довго була рисою заможних родин і панства.

Дід Мороз. Це радянська заміна святого Миколая, а не паралельна народна фігура. Снігурка молодша навіть за нього: образ сформувався у XIX–XX столітті, і популярності набув через оперу Римського-Корсакова.

Новорічний стіл із олів'є та шампанським під бій годинника. Усталений сценарій виник у пізньорадянський час, у 1980-ті: салат, мандарини, ігристе, записане й спалене бажання. Етнологи описують це як набір ритуалів, адаптованих під тодішні потреби, а не як спадщину.

І головне про порядок свят: у давнину Новий рік не виокремлювали з різдвяного періоду. Зустріч року припадала на середину святок, між Різдвом і Водохрещем, і проводили її в ніч з 13 на 14 січня. Лейтмотив зимових обрядів був пов'язаний з урожаєм наступного року — не з підсумками минулого.

«Щедрик» — не колядка

Окремий випадок: помилку тут робить майже кожен, а виправити її легко.

«Щедрик» — щедрівка, а не колядка. Щедрівками величали й бажали достатку на Новий рік за старим стилем, тобто в ніч на 14 січня, а не на Різдво. Микола Леонтович працював над обробкою цієї народної мелодії роками; остання редакція — 1916 рік, перше виконання — Київ, кінець грудня 1916-го, хор Київського університету.

Англійський текст, завдяки якому мелодія стала «Carol of the Bells», написав Петро Вільховський, що працював на радіо NBC.

А от дата англомовної премʼєри в джерелах розходиться: одні називають березень 1936 року в Нью-Йорку, інші — виконання 1921 року в Карнеґі-холі, але вже без англійського тексту. Тобто «з 1936-го» і «з 1921-го» — твердження про різні речі, і зводити їх в одне не варто.

Якщо ви співаєте «Щедрика» 24 грудня, ви співаєте новорічну пісню на Різдво. Нічого страшного — але тепер ви це знаєте.

Дата, яка змінилася за нашого життя

Найсвіжіший шар традиції — календар, і він змінився на наших очах.

У 2023 році Українська греко-католицька церква оголосила перехід на новоюліанський календар з 1 вересня — дати початку нового літургійного року. Того ж року відповідне рішення ухвалила Православна церква України: нерухомі свята, зокрема Різдво, Водохреще й день святого Миколая, перейшли на нові дати. Великдень і Трійця від цього не змінилися.

Державний бік справи старший: додатковий неробочий день 25 грудня Верховна Рада запровадила ще у 2017 році.

Як це виглядає в людях — відомо з опитувань, а не з перепису, тому йдеться про тенденцію, а не про точну картину. Порівняння двох замірів соціологічної групи «Рейтинг» показало зростання частки тих, хто святкує лише 25 грудня, з 4 до 11 відсотків, і тих, хто святкує обидві дати, — з 18 до 25 відсотків; саме перенесення підтримували 44 відсотки опитаних.

У Львові різдвяний період сьогодні довший, ніж один вечір. Хтось святкує 25 грудня, хтось 7 січня, хтось обидва рази — і заклади працюють під обидва сценарії. Якщо додати східний Новий рік, який цього разу припадає на початок лютого, свят виходить більше, ніж звично вважати.

Як це зробити у Львові

Є одна деталь, яку варто знати наперед: Святвечір у Галичині — домашній. На цю вечерю не йдуть до ресторації: так тут заведено.

Ресторан у різдвяному плані має інше місце: дні між Різдвом і Водохрещем, коли родина вже зібралася й хочеться вийти разом.

Для столу з галицькою основою — заклади з українською кухнею: ресторан «Борщ», ресторація «Шляхтич», «Комора», «Гуцульська Гражда», де карпатська лінія кухні ближча до обрядової, ніж міська, та «Львівське передмістя». Для великої родини, яка не вміщується за домашній стіл, існує окремий сегмент — заклади з банкетним обслуговуванням; серед закладів із власною різдвяною програмою часто згадують Бачевських.

Калач, маківник і святкова випічка — це пекарні й кондитерські, і тут варто питати про дату випічки, а не про асортимент.

Три питання, які відрізняють традицію від декорації

Коли наступного разу прочитаєте «давня галицька традиція», поставте три питання — ті самі, якими користуються дослідники.

Перше: хто це зафіксував і коли? Польовий запис етнографа з конкретного регіону — це документ. «Кажуть, що» — ні.

Друге: це опис чи пояснення? «На столі кутя» — опис. «Кутя означає єдність роду» — пояснення, і воно могло з'явитися значно пізніше за саму страву.

Третє: чи є інші варіанти? Там, де традиція жива, варіантів завжди кілька — по селах, по родинах. Там, де варіант один і він «правильний», ви найімовірніше читаєте рекламу або переказ однієї книжки.

І остання річ, яка знімає більшість різдвяних суперечок: традиція, яку ви самі передаєте далі, важливіша за ту, яку ви комусь доводите. Дідух у кутку і дев'ять страв, зроблені своїми руками, працюють краще за дванадцять, принесені з доставки.

Заклади зі статті

Добірки за темою

Читайте також

Рубрики журналу