Кухні світу

Італійська кухня: страви, молодші за власні легенди

· 5 хв читання
Tutti, Italian Vibe Cafe
Фото: Tutti, Italian Vibe Cafe

Карбонару зазвичай уявляють рецептом римських прабабусь, а спагеті болоньєзе — гордістю Болоньї. Перша страва потрапила в друк лише в середині ХХ століття, другої болонці своєю не вважають. Смаку це не шкодить. Зате меню італійського ресторану стає цікавішим, коли знаєш біографію кожної сторінки.

Страва, якої не було в книзі 1930 року

У 1930 році Ада Боні видала «Римську кухню» — і карбонари там немає. Немає її і в поважній «Срібній ложці» 1950 року. Того ж року газета La Stampa згадала, що американські офіцери вже кілька років шукають спагеті алла карбонара в ресторанах римського Трастевере, але що це за страва, не пояснила.

Перший відомий рецепт надрукували 1952 року, і не в Італії, а в ілюстрованій кулінарній книзі, що вийшла в Чикаго. Італійські читачі отримали свій лише 1954-го. Сама страва проста: яйця, в'ялена свинина, твердий сир і чорний перець.

Матрос на ім'я Спагеті

Найвідомішу легенду про пасту теж написали в Америці. Марко Поло нібито привіз локшину з Китаю. Насправді арабський географ аль-Ідрісі близько 1154 року описав сицилійське містечко Трабію, де сушили пасту на експорт, а генуезький опис майна згадує кошик макаронів у 1279-му. Поло повернувся 1295 року.

Історію вигадав американський галузевий журнал The Macaroni Journal у 1929-му, додавши моряка на ім'я, звісно, Спагеті. Зразу видно, що писали її не історики.

Томат прийшов ще пізніше. До Європи цей плід потрапив у XVI столітті, а першу італійську згадку про томатний соус знайшли у неаполітанській книзі Антоніо Латіні 1692 року. Називався він, що особливо приємно, «томатний соус по-іспанськи».

Професор, який розсердив усю країну

У березні 2023 року історик економіки Альберто Гранді з Пармського університету заявив у розмові з Financial Times, що чимала частина італійської кулінарної традиції вигадана після війни. Він стверджував, що старовинний пармезан ближчий до сиру з Вісконсину, а карбонара має американське коріння. Найбільша фермерська асоціація Coldiretti назвала це «сюрреалістичною атакою» на символи країни, а наступну книгу Гранді видав із назвою «Італійської кухні не існує».

Тут варто бути обережним. Те, що перший рецепт вийшов у Чикаго, ще не доводить, що страву придумали американці. La Stampa того часу прямо пов'язує її з Римом. Гранді вміло ставить незручні запитання, та частина його висновків лишається припущенням, з яким сперечаються інші дослідники.

Суперечка не завадила іншому рішенню. 10 грудня 2025 року в Нью-Делі ЮНЕСКО внесла італійське куховарство до списку нематеріальної спадщини, і записано туди щоденну практику та передачу знань у родинах, тобто ту частину, яку не спростуєш архівом.

Традиції не конче бути давньою, щоб залишатися справжньою.

Як читати меню

Італійський обід будується за порядком, тому страви легше запам'ятати разом із місцем на столі.

Антипасті — закуски. Брускета — підсмажений хліб з начинкою, капрезе — моцарела, томати й базилік, вітело тоннато — холодна телятина під соусом із тунця, карпаччо — найтонші скибочки сирого м'яса або риби.

Прімо — перша страва. Паста, лазанья з шарами тіста й соусу, різотто з короткозернистого рису, сицилійські аранчіні — смажені кульки з рису. Суп теж буває: овочевий мінестроне.

Секондо — м'ясо чи риба, скажімо телячий ескалоп сальтимбока. Піца в цьому порядку живе окремо. Мистецтво неаполітанського піцайоло ЮНЕСКО внесла до свого списку у 2017 році, відзначивши чотири етапи роботи й круговий рух руки біля дров'яної печі. А от відома байка про «Маргариту», яку пекар Раффаеле Еспозіто нібито створив для королеви 1889 року, хитка: неаполітанець Емануеле Рокко описав піцу з базиліком, томатами й тонкою моцарелою ще 1849-го.

Тірамісу на десерт. Назву «тіраме су» пов'язують із рестораном у П'єрісі біля Горіції, де десерт на вершках і марсалі подавали з 1939 року, а знайомий нам варіант із кавою й маскарпоне в кулінарних книгах до 1960-х не трапляється. Закінчити можна лимонним лікером лімончело. Розпочати, якщо за сезоном, — Aperol Spritz: сам аперитив брати Барб'єрі створили в Падуї 1919 року.

Те, чого в Болоньї не подадуть

Мер Болоньї якось публічно вирушив у похід проти «спагеті болоньєзе». Місцеве рагу варять повільно, з дрібними шматками яловичини й свинини, і подають із широкою шорсткою пастою, зокрема тальятеле. Гладенькі спагеті соус просто не тримають. Болонці настільки серйозні, що рецепт і мірку своїх тальятеле 16 квітня 1972 року від імені Академії італійської кухні здали на зберігання до місцевої торгової палати.

Якщо в меню написано «болоньєзе зі спагеті», міняти ресторан не треба. Просто в Болоньї це замовлення зрозуміли б не одразу.

Капучино й годинник

У багатьох італійських барах капучино вважають напоєм для сніданку: гарячий молочний напій після ситної їжі здається важким. Це звичай, а не заборона, бармен приготує його і ввечері. А щоденна кава там справді п'ється коротко й часто стоячи за стійкою.

Де шукати у Львові

Повний перелік — у добірці закладів італійської кухні. Для початку можна зайти в Tutti, Italian Vibe Cafe, де є вітело тонато й аранчіні. У «Вероніці» варто шукати класичну карбонару та різотто з шафраном і білими грибами, а в «Валентино» карбонару подають із пармою.

Рецепту не потрібен довгий родовід, щоб за ним збиралися за столом.

Заклади можуть змінювати меню, тож окремої страви сьогодні може й не бути. Якщо йдете заради неї, краще спершу зателефонувати.

Заклади зі статті

Добірки за темою

Читайте також

Рубрики журналу