Ви сідаєте компанією, замовляєте хачапурі, хтось наливає вино, і кожен п'є коли захоче. У Грузії такий стіл здався б дивним: порядок тостів там може бути суворішим за порядок денний парламенту. Почнемо з людини, яка за нього відповідає.
Тамада
Супра — це грузинське застілля, і їх два види: святкова кейпі та жалобна келехі, яку завжди влаштовують після похорону. Обидві веде тамада, якого обирають гості або призначає господар. Сидить він на чолі столу, а поруч мерікіпе, той, хто наливає вино, бо сам собі тамада не наливає.
Тост тут ближчий до благословення чи молитви, ніж до «ну, будьмо». Перелік обов'язкових тем відомий заздалегідь, однак послідовність може мінятися залежно від регіону й нагоди. Після тосту тамада може передати слово гостю, сказавши «алаверді», і той мусить продовжити ту саму тему. Автор журналу The Spectator описує ще суворішу версію: якщо хочете сказати щось своє, просіть дозволу, бажано письмово.
Два описи ідеального тамади
Джерела сперечаються навіть про головну чесноту. Офіційний туристичний сайт Грузії пише, що хороший тамада п'є помірно. Інші описи наполягають, що він має вміти випити багато, не показуючи сп'яніння. Спільне в них одне: сп'янілим тамаді бути не годиться.
Давність теж не така прямолінійна. Бронзову фігурку людини з рогом із розкопок у Вані датують приблизно VII століттям до нашої ери й охоче називають тамадою. Водночас дослідники зауважують, що самі слова на позначення тамади в документах не трапляються до XIX століття, а одне з них прийшло з черкеської мови. У середньовічній грузинській літературі бенкети є, а ось тостів у сьогоднішній формі немає. Застілля старе, його правила значно молодші. Супру 2017 року внесли до переліку нематеріальної спадщини самої Грузії; у списку ЮНЕСКО її немає, хоч в інтернеті часто пишуть протилежне.
Традиція може бути ритуалом, навіть якщо її вік ніхто не може назвати точно.
Вісім тисяч років у глечику
На цьому столі вино важить не менше за їжу. Квеврі — великий глиняний глечик, який закопують у землю. Метод квеврі з 2013 року внесений до списку ЮНЕСКО, а сліди вина в глиняному посуді знайшли в селах Гадачрілі-Гора та Шулавріс-Гора неподалік Тбілісі. Вік посудин називають у вісім тисяч років. Місцевих сортів винограду в країні понад 500. Сорти запам'ятати варто бодай два: білий ркацителі й червоний сапераві.
Що таке «хачапурі» насправді
Хачапурі — це сирний хліб, але єдиного рецепта немає, кожен регіон пече свій.
Імерулі. Круглий, сир усередині. Якщо в меню написано просто «хачапурі», зазвичай мають на увазі його.
Мегрулі. Той самий, тільки сиру ще й зверху.
Аджарулі. Човник із товстою скоринкою, розтопленим сиром, яєчним жовтком і шматочком масла.
Пеновані. Із листкового тіста.
Ачма. Шарувата, чимось схожа на лазанью.
У січні 2019 року традицію хачапурі включили до національної спадщини, а 27 лютого, як пишуть, відзначають окремий день цієї страви. Економісти з Тбілісі навіть рахують «індекс хачапурі», міряючи ним інфляцію в містах.
Горіх і суміш без рецепта
Ще один стовп кухні — волоський горіх. Пхалі — це холодне овочеве пюре з горіховою пастою, сациві — густий соус із горіха, часнику й зелені, який подають до птиці.
Третій стовп пахне. Хмелі-сунелі буквально означає «сухі спеції». Основою називають блакитний пажитник, пелюстки чорнобривців, чабер і коріандр, а далі кожна родина робить по-своєму, і твердого рецепта не існує. Пелюстки чорнобривців, до речі, називають імеретинським шафраном, хоч шафраном вони не є.
Із решти меню спробуйте хінкалі, великі пельмені з бульйоном усередині, лобіо з квасолі, чахохбілі з курки в томатах і чанахі, м'ясне рагу з овочами в горщику. До м'яса подають кислий сливовий соус ткемалі.
Солодке й міцне з одного врожаю
Чача в грузинській мові спершу означає виноградні вичавки: шкірку, кісточки й гребені, що лишилися після вина. Лише потім цю назву отримав міцний напій, родич італійської граппи, щонайменше на 40 % алкоголю. Точний вік не встановлено: ВОІВ пише про перегонку понад тисячу років тому, винороби обережно називають XII століття, а документальних доказів бракує. Із грузинським бренді її плутати не варто: те переганяють із вина.
Чурчхела з тієї самої осені. Половинки горіхів нанизують на нитку, кілька разів занурюють у загущений борошном виноградний сік і сушать, тому вона схожа на свічку. Кахетинську традицію внесли до національного переліку в 2015 році. Переказ про воїнів, які брали її в походи, звучить дуже переконливо, але лишається переказом.
Де шукати у Львові
Заклад грузинської кухні є в окремій добірці, а окремі страви живуть і в несподіваних меню. Наприклад, хачапурі по-мегрельськи й соус ткемалі стоять у меню «Гуцульської Гражди». У «Вулику» є хачапурі з медом із мангалу, а для сміливих — чача. Паб-ресторан «Чорний Кіт» подає чанахи в глечику з печі.
Спробуйте хоча б один вечір призначити тамаду за власним столом: розмова піде зовсім по-іншому.
Заклади можуть змінювати меню, тож окремої страви сьогодні може й не бути. Якщо йдете заради неї, краще спершу зателефонувати.



