Приїжджий у Львові питає, що тут місцевого, і відповідь цілком може початись із австрійського торта. Найточніший опис цієї кухні складається не з рецепта, а з меню однієї вечері, тож із нього й почнемо.
Вечеря, яку можна було подати лише тут
В одному з текстів про львівську кухню є така картина: протягом однієї вечері в одній сім'ї могли подати польський бігос, українські вареники, єврейський форшмак, а на десерт угорські чи австрійські солодощі або навіть татарські нугати. Цей перелік і є визначенням.
Кухню часто намагаються кудись приписати. Дослідниця української кухні Маріанна Душар у публікації Радіо Свобода відповіла на це прямо: «Галицька кухня є збірною за своєю суттю». Ані суто українською, ані польською, ані єврейською її назвати не можна. У тій самій публікації є промовистий приклад: у лемків є жур, у Львові теж, а в Польщі це журек. Хто в кого взяв, питання майже безнадійне.
Сліди живуть і поза Галичиною. У Нижньосілезькому воєводстві Польщі досі можна знайти рецепти «пастернакової зупи по-галіцийськи» та палюшок із пастернака «по-львовськи».
Чому саме Львів
Місто мало для цього дві конкретні причини. По-перше, торгівля. Ще в середньовіччі на львівських ярмарках між місцевим товаром продавали привезені цитрини, оливи, ґданські оселедці й вина.
По-друге, чиновники. За «бабці Австрії» сюди приїхало багато урядників із Відня, а разом із ними їхні кухарі та дружини з найсвіжішими рецептами. Штруделі, пішингери й захери, кажуть, з'явилися у Львові майже одночасно з Віднем.
Вафельний торт Оскара Пішінгера, за історією самої віденської фірми, з'явився у 1880-х, а рецепти його доволі скоро розійшлися кулінарними книгами Галичини.
Що стоїть у меню
Журек. Кислий суп на заквасці, часто з копченостями.
Бігос. Тушкована капуста з м'ясом.
Флячки. Густий суп із яловичого рубця, страва не для кожного.
Форшмак. Паштет на основі оселедця.
Терті пляцки. Те, що на сході назвуть дерунами.
Кнедлі. Варені кульки з картопляного або пшеничного тіста.
Штрудель. Найчастіше яблучний, у тонкому тісті.
Захер. Шоколадний торт віденського походження.
Пішингер. Вафельні коржі з шоколадним кремом.
Львівський сирник. Запечений сир на основі або без неї, зазвичай під шоколадною поливою. За одним із рецептів готовий сирник 2–3 години охолоджують, а потім ще стільки ж тримають у холодильнику, тож поспішати з ним марно. Вікіпедія згадує, що в міській кухні набрав популярності так званий віденський сирник. Чи це прямий предок львівського, встановити не вдалося.
Рецепти, що збереглись на папері
Галицька кухня має власну бібліотеку. У 1912 році вийшла «Домашня кухня» Леонтини Лучаківської, доньки священника з Тернопільщини. «Практична кухня» Ольги Франко, невістки Івана Франка, була підручником для багатьох господинь. Рецепти друкував і львівський журнал «Нова хата», що виходив із 1925 до 1939 року.
У тій самій публікації Радіо Свобода сказано, що Яворівський пиріг поширювався при переселеннях чи як культурний обмін, а для самого Львова характерним був цибулевий пиріг із бринзою чи сиром. Спробуйте запитати про нього в сучасному ресторані.
Кава, якої було менше, ніж розповідають
Тепер про найгарнішу легенду міста. Юрій Кульчицький у 1683 році нібито забрав у турків триста мішків кави й навчив Відень пити її з молоком. У Відні кав'ярня «Під синьою пляшкою» справді стала частиною місцевої історії, але першою в Європі вона не була: кав'ярні вже працювали в Парижі, Амстердамі й Лондоні, а першу кав'ярню самого Відня новіші джерела приписують вірменину Йоганнесу Діодато. Документів про «триста мішків» немає, а розповіді про Кульчицького, за словами професора Міхаеля Мозера з Віденського університету, засвідчені лише з кінця XVIII століття.
У Львові все ще обережніше. Перша кав'ярня з'являється в джерелах доволі пізно. Найраніша документально підтверджена — заклад Якуба Леваковського, описаний Йозефом Рорером: книга вийшла 1804 року, а згадку датують 1802-м. Трапляється й 1801 рік. Дослідник Поліщук вважає історію про нащадків Кульчицького, які нібито відкривали кав'ярні у Львові, міфом. А львовознавець Ілько Лемко каже ще незручніше: «кава — легенда радянської епохи», і до того Львів не був ні містом кави, ні містом пива.
Кава у Львові справжня, просто її легенда значно молодша за її аромат.
Міцне з власною історією
Куди глибше сягає інший напій. У 1782 році підприємець Лейба Бачелес заснував ґуральню у Вибранівці біля Львова, а 1810 року його нащадок Леопольд Бачевський переніс виробництво на Знесіння. Продукція фабрики отримувала нагороди у Відні, Амстердамі, Лондоні та Парижі. Джерела трохи плутаються в родоводі: одні називають Леопольда онуком засновника, інші сином. До 1939 року фабрика працювала, а її колишній склад пляшок на вулиці Богдана Хмельницького зараз планують реставрувати під торгово-виставковий простір.
Де спробувати у Львові
Перелік закладів є в добірці галицької кухні. У Ресторації Бачевських є журек по-львівськи в хлібній мисці та львівський сирник у розділі, що зветься «Лєґуміни». В «Амадеусі» подають домашні запечені флячки й картопляні віденські кнедлі. А в кондитерській аптеці Іонових «Під золотою зіркою» сирник львівський і захер можна поставити поруч і вирішити самому, хто кому родич.
Найгалицькіше в цій кухні те, що вона ніколи не питала в страви паспорта.
Заклади можуть змінювати меню, тож окремої страви сьогодні може й не бути. Якщо йдете заради неї, краще спершу зателефонувати.




