У тайському меню майже кожен знаходить дві знайомі позиції: пад тай і том ям. Здається, вони просто сподобались світу. Насправді за обома стоїть державна установа, а за першою ще й прем'єр-міністр із дуже конкретним планом.
Локшина як державна справа
Сама техніка не тайська. Смаження в казані й локшина прийшли з Китаю, а перші такі страви в країні, ймовірно, готували вихідці з провінції Гуандун. Деякі продавці подавали їх на банановому листку й загортали в газету.
Далі втрутилася політика. Пліек Пібунсонгкрам, авторитарний прем'єр, що керував країною майже весь час між 1938 і 1957 роками, змінив назву Сіам на Таїланд і взявся створювати єдину національну культуру. Оглядачка Александра Ґрілі пише, що одним із кроків стала національна страва: локшина з яйцем, паростками й арахісом, які можна купити в місцевих фермерів або виростити на власному городі. Звідси й назва, що означає смажену локшину по-тайськи. Це найпоширеніша версія, хоча історик Чатічай Муксонг нараховує три теорії походження страви.
Ось такий у неї родовід: китайська сковорідка і державний циркуляр. Цікаво, що, за путівниками, у щоденному житті тайці частіше їдять іншу страву, про неї нижче.
Кухарі з казенним дипломом
Другий державний проєкт стартував у 2002 році і називався Global Thai. Мета звучала прямо: більше тайських ресторанів за кордоном. Міністерство праці навчало охочих готувати, закуповувати й зберігати продукти, а також давало основи англійської. Міністерство комерції вивчало смаки в цільових країнах і замовляло рецепти під них. З'явився навіть сертифікат Thai Select.
Одне дослідження цієї політики подає такі цифри: близько 5 500 тайських ресторанів за кордоном у 2002 році і понад 10 000 за наступні десять років. Це підрахунок із наукових матеріалів, тож читати його краще як порядок величини.
Тайська кухня об'їхала світ почасти як зовнішня політика, і смаку це аж ніяк не применшує.
Суп із паспортом
3 грудня 2024 року в Асунсьйоні ЮНЕСКО внесла том ям кунг до Репрезентативного списку нематеріальної спадщини. Записали не рецепт як такий: у заяві МЗС Таїланду йдеться про кулінарну мудрість річкових громад Центральної рівнини. Лемонграс, галангал і листя каффірського лайма дають цьому гостро-кислому супу з креветками запах, який важко сплутати з чимось іншим.
Смаки діляться на всіх
Тайська кухня тримається на балансі гострого, солодкого, кислого, солоного й гіркого. Традиційна страва зазвичай має один трохи виразніший смак і ще три-чотири шари під ним. Солоність дає здебільшого не сіль, а рибний соус і соєвий.
Важливіше інше: рівновагу шукають також між усіма стравами на столі. Гостре карі подають поруч із чимось м'якшим, наприклад салатом. Чилі привезли португальці лише в XVI столітті, а його жар, за популярними оглядами, згодом пом'якшили кокосом і свіжими травами.
Практичний висновок простий. Якщо замовити одну гостру страву й доїсти її наодинці, ви куштуватимете половину задуму. На двох, із рисом і чимось свіжим, виходить ближче до того, як цю їжу придумано. А якщо вас лякає запах ферментованої риби, спитайте про це заздалегідь: без нього багато соусів просто втрачають основу.
Страви, які варто знати
Том ям кунг. Гостро-кислий суп із креветками й лемонграсом.
Пад тай. Рисова локшина з яйцем, паростками, тофу чи креветками, арахісом і лаймом.
Пад крапао. Смажений фарш зі святим базиліком, часником і чилі, на рисі з яйцем зверху. Саме цю страву місцеві, за путівниками, їдять найчастіше.
Сом там. Салат із зеленої папаї родом з Ісану. Сом означає кислий, там — товкти: інгредієнти справді б'ють товкачиком, щоб вони пустили аромат.
Массаман. М'яке кокосове карі з м'ясом, картоплею й арахісом.
Зелене карі. Гостре кокосове карі на пасті зі свіжого перцю й трав.
Ґаенг хан лей. Північне карі зі свинячої грудинки з імбиром і тамариндом, бірманське за походженням і без кокосового молока.
Манго зі стікі рисом. Стиглий манго, липкий рис у підсоленому кокосовому кремі. Найсмачніше в сезон, із березня до червня.
Тайський чай. Міцний чорний чай із молоком і льодом.
Карі зі словом «мусульманин» у назві
Массаман вибивається з ряду спеціями: кардамон, кориця, гвоздика, кмин, мускатний горіх нечасто трапляються в інших тайських карі. Назву виводять від застарілої форми слова «мусульманин», а записи середини XIX століття справді згадують «mussulman curry». Свинина тут рідкість, з очевидної причини.
Ось на цьому твердий ґрунт закінчується. Одна версія каже, що страву привезли перські купці в XVII столітті. Друга, яку підтримує шеф і знавець тайської кухні Девід Томпсон, веде її від мусульманських громад королівства Аюттхая. Стаття в тайському науковому журналі відносить коріння пасти аж до XIII століття. Хто правий, невідомо, і це той випадок, коли слово «походження» краще брати в лапки.
Палички не просіть
У Таїланді палички беруть лише для локшини, часто китайського корінця. Звичайну їжу їдять ложкою в правій руці, а виделка в лівій тільки підсуває їжу на ложку й до рота не потрапляє. Липкий рис із півночі беруть пальцями правої руки, стискають і підчіплюють ним соус.
Де спробувати у Львові
Суто тайських закладів у Львові небагато, тож почніть із ширшої добірки азійської кухні, а далі дивіться окремі позиції. У «Шкоцькій» в супах стоїть том ям кунг, чию культуру внесла до свого переліку ЮНЕСКО, а в «Панорамі» — том ям тхале на кокосовому молоці. Якщо хочеться карі, у пабі-ресторані «Чорний Кіт» є Thai Coconut Curry із креветками, шиїтаке та рисовою локшиною.
За тією самою миською стоять і річкове село, і чиновник із планом.
Заклади можуть змінювати меню, тож окремої страви сьогодні може й не бути. Якщо йдете заради неї, краще спершу зателефонувати.



