Французьке меню часто відлякує довжиною: закуски, риба, м'ясо, сир, десерт, та ще й келих на початку і наприкінці. Здається, що все це вигадано для урочистих вечорів і людей із гарною поставою. Насправді цей порядок описаний доволі точно, а починалося французьке застілля поза домом узагалі із супу для втомлених.
Заклад, названий на честь бульйону
До другої половини XVIII століття поїсти поза домом у Парижі було нудно. Заїзди годували людей і коней приблизно однаково, таверни жили з випивки, а ротісері продавали смажене м'ясо на винос. Обрати страву з переліку й спокійно її з'їсти було ніде.
У 1765 році Матюрен Роз де Шантуазо почав подавати маленькі чашки бульйону за мармуровими столиками на вулиці Пулі, неподалік Лувра. Над входом стояла латинська фраза: хай прийдуть усі, у кого болить шлунок, і я їх відновлю. Слово «ресторан» тоді означало саму страву, міцний бульйон, що повертає сили. Закладом воно стало поступово, а Французька академія закріпила нове значення аж 1835 року.
Межа наших знань тут помітна: поряд із Шантуазо старі тексти згадують ще якогось пана Буланже. Хто з них був першим у повному сенсі, сьогодні сказати важко.
Два келихи, а між ними чотири подачі
У 2010 році ЮНЕСКО внесла до списку нематеріальної спадщини гастрономічну трапезу французів. Важлива дрібниця: під «гастрономічною» там мали на увазі не високу кухню і навіть не просто смачну їжу, а правила, за якими люди сідають їсти з нагоди народження, весілля чи зустрічі.
Схема записана прямо. Спочатку аперитив, наприкінці лікери, а між ними щонайменше чотири подачі: закуска, риба чи м'ясо з овочами, сир і десерт. Французи ще й нюхають і куштують страви просто за столом, і це теж потрапило в опис. За цією схемою найзручніше читати меню.
Що стоїть на кожній сторінці
Закуска. Цибулевий суп із довго карамелізованої цибулі, запечений із грінкою та сиром. Равлики (ескарго) з часниковим маслом. Фуа-гра, жирна печінка качки чи гуски. Кіш лотарингський, відкритий пиріг із заливкою з яєць і вершків.
Риба й м'ясо. Буябес із Марселя. Беф бургіньйон, яловичина, тушкована в червоному вині. Півень у вині, він же кок-о-він. Качка конфі, ніжка, повільно приготована у власному жирі. Шатобріан, товстий шматок із центра яловичої вирізки. Рататуй, овочеве рагу з Провансу, поруч або окремо.
Сир. Окрема подача, а не закуска до вина: у французькому порядку він приходить після м'яса.
Десерт. Крем-брюле, тарт татен (перевернутий яблучний пиріг), еклер і профітролі із заварного тіста.
Келих. Шампанське на початку, коньяк наприкінці.
Суп, який довелося брати під охорону
Буябес починався як їжа марсельських рибалок, які варили те, що не вдавалося продати. Сама назва, за поширеним поясненням, походить із провансальської: щойно закипить, зменш вогонь. Звідки взявся рецепт, досі сперечаються навіть у Марселі.
Проблеми почались, коли страву полюбили туристи. Деякі ресторани стали називати буябесом будь-який рибний суп, тому 1980 року група рестораторів склала хартію. Риби має бути щонайменше чотири види з визначеного переліку, а подають страву у два етапи: спершу бульйон із грінками й соусом руй, потім рибу з картоплею.
Хартія не є законом, і дехто в Марселі готує за правилами, не підписавши її. А поза Середземномор'ям буябес завжди буде переказом, бо хартія вимагає місцевої скельної риби. Тож далеко від Марселя це завжди вільна версія, і судити її варто за смаком.
Королева, яка нікого не вчила
Майже кожна популярна історія французької кухні переказує одне й те саме: 1533 року Катерина Медічі приїхала до Франції з італійськими кухарями, і тільки тоді французи навчилися їсти. Історики їжі Барбара Кетчем Вітон і Стівен Меннелл цю версію розбили. Італійську кухню французька знать бачила набагато раніше, під час італійських воєн, а за життя Генріха II впливу при дворі Катерина майже не мала.
Найцікавіше, що легенда виникла двома століттями пізніше. І за однією з версій, вона починалась як докір: стаття «Кухня» в Енциклопедії Дідро й д'Аламбера 1754 року звинувачувала в надмірно вигадливих соусах «зіпсованих італійців» при дворі Катерини. З образи вийшов комплімент, який повторюють досі.
Круасан із Відня, крем із трьома батьківщинами
Символ французького сніданку теж приїхав здалеку. Круасан виріс із кіпферля, австрійської випічки у формі півмісяця. Наприкінці 1830-х австрійський офіцер Август Занг відкрив у Парижі на вулиці Рішельє віденську пекарню, і місцеві пекарі перейняли ідею. А красиві історії про перемогу над османами 1683 року чи про Марію-Антуанетту, яка нібито привезла рецепт, переконливих доказів не мають.
Крем-брюле заплутаніший. Найраніший відомий рецепт десерту з такою назвою надруковано у книзі Франсуа Массіало 1691 року: поверх крему потрібно було припекти цукор розжареною лопаткою. На батьківство так само претендують Каталонія зі своєю кремою каталаною та Англія, де страву знали як «палений крем». Ложка, якою ви розбиваєте карамель, у цій суперечці нейтральна.
Де скуштувати у Львові
Перелік є в добірці закладів французької кухні. Якщо хочеться перевірити, чи ваше це взагалі, йдіть у Tante Sophie: там равлики подають у мушлях і без них, дюжинами й півдюжинами, а завершити можна крем-брюле. У «Шкоцькій» шукайте буябес і французький яловичий суп пот-о-фю. А традиційний цибулевий суп є в пабі-ресторані «Чорний Кіт».
Французька кухня почалася з обіцянки відновити сили, і досі лишається їжею для тих, кому нікуди поспішати.
Заклади можуть змінювати меню, тож окремої страви сьогодні може й не бути. Якщо йдете заради неї, краще спершу зателефонувати.


