Кухні світу

Українська кухня: борщ із 1584 року і вареники без Туреччини

· 4 хв читання
Ресторан «Комора»
Фото: Ресторан «Комора»

Здається, про цю кухню ви знаєте все, бо виросли на ній. Але спробуйте пригадати, скільки борщів куштували: той самий один, зі сметаною, чи справді різні? Чимало з нас знає спрощену версію, і причини цього цілком конкретні та задокументовані.

Купець зі Львова і річка Борщівка

17 жовтня 1584 року купецька валка зі Львова зупинилася на нічліг біля Києва над річкою, яку торговець Мартин Груневеґ записав у щоденнику як Борщівку. Кияни пояснили йому, що назва походить від місцевого борщового базару. Груневеґ засумнівався: навіщо, мовляв, їхати за борщем так далеко від центру міста. Цей запис історики вважають імовірно першою задокументованою згадкою українського борщу.

Суперечкам про борщ, виходить, понад 440 років.

Перша справа, яку розглянули поза чергою

1 липня 2022 року ЮНЕСКО внесла культуру приготування українського борщу до списку спадщини, що потребує термінової охорони. Номінаційне досьє тоді вперше в історії розглянули поза чергою, через війну і загрозу для самих носіїв традиції.

Формулювання варто прочитати уважно. Під охороною опинилася культура приготування, тобто різні рецепти, спосіб готувати й привід, для якого варять той чи інший борщ. Авторка книжки про історію української їжі Брайченко нагадує, що борщ буває зеленим і червоним, а за радянських часів його звели до кількох стандартних складників. Лишається спробувати: полтавський на курці подають із галушками, галицький і львівський мають власні рецепти, зелений варять навесні зі щавлю, а холодний — улітку.

Вареники нікуди не їхали

У багатьох текстах про цю кухню написано, що вареники походять від турецької «дюш-вари». Дослідник Всеволод Поліщук перевірив і цю версію, і китайську, і польську. Висновок незручний для любителів гарних легенд: турецькі джерела цю страву своєю не подають, а версія про китайське походження через монголів не має ні археологічних, ні документальних підтверджень. Назва ж цілком зрозуміла без Туреччини: у нас є слово «варити».

Звідки взялася сама ідея вареного тіста з начинкою, ми досі точно не знаємо. Переконливих доказів запозичення поки немає, і цього вже досить, щоб обережніше переказувати красиву легенду.

Картопля тут новачок

Те, що сьогодні сприймається як споконвічне, часто молодше за козацькі часи. Картопля з'явилась на українських землях у другій половині XVIII століття, а масово поширилась у XIX. Тож деруни і вареники з картоплею давніми бути не можуть. До неї в перші страви клали пастернак і ріпу, а на Волині картопля стала обов'язковою в борщі лише в другій половині XIX століття.

Це стосується й святкового столу. Кутя й узвар, за описами етнографів, були обов'язкові на Різдво майже по всій Україні, крім Закарпаття. Зате знамениті дванадцять страв у старих описах з'являються значно менш упевнено, ніж нам розповідають.

Кухня, яку написали заново

У другій половині ХХ століття радянські фахівці фактично створювали канон національних страв наново. Дослідники, чиї тексти зібрано в цифровій бібліотеці кулінарних текстів українських земель, показують: кодифікація йшла після Голодомору, який винищив цілі спільноти разом із носіями кулінарних знань. Кулінарні ради вирішували, які рецепти популяризувати, а які викреслити. Напівфабрикати та мережа їдалень зробили решту, і регіональні відмінності майже зникли.

Те, що лишилось поза каноном, збереглося в книжках і зошитах. Ще 1913 року Зіновія Клиновецька видала «Страви й напитки на Україні»: понад тисячу рецептів із різних регіонів, селянських і шляхетських. А уродженка Тернопільщини Дарія Цвек записувала сімейні рецепти ще школяркою, і її книжки зберегли західноукраїнський спосіб готувати.

Сьогодні цю роботу продовжують сучасні автори. Львівський журналіст і ресторанний маркетолог Всеволод Поліщук, співзасновник «Клубу галицької кухні», 2025 року видав у «Віхолі» книжку «Фантастична історія української кухні». Він розвінчує міфи про найпопулярніші страви й шукає їхнє справжнє походження, аж до питання, хто ж таки придумав борщ. А ще в книжці є рецепти страв, які колись були звичними: засипана капуста, яку любив Іван Франко, чи борщ із полуницею.

Що варто замовити

Борщ. Червоний, зелений, холодний, далі — за регіоном. Зі сметаною і пампушками з часником.

Вареники. Із картоплею, сиром, капустою, вишнею. Шкварки та смажена цибуля йдуть до несолодких.

Голубці. Капустяне листя з начинкою, у старих волинських рецептах — із пшоном або гречкою й тертою картоплею.

Деруни. Млинці з тертої картоплі, у Галичині — терті пляцки.

Крученики. Рулетики з м'яса з начинкою, зазвичай грибною.

Сало. Солоне, варене, копчене, а ще ним шпигують м'ясо.

Котлета по-київськи. Походження заплутане, у ньому є французьке de volaille, і питання досі обговорюють.

Узвар. Відвар із сушених фруктів.

Сирники. Смажені сирні коржики. Львівський сирник із ними тезко: це запечена страва, і питати про неї варто окремо.

Де скуштувати у Львові

Перелік закладів є в добірці української кухні. Щоб порівняти варіанти однієї страви, зайдіть у «Комору», де вареники бувають із качкою та шкварками, деруни — з білими грибами, а серед перших страв є щавлевий борщ. Кафе-бар «Зустріч» тримає в меню крученики з грибами й узвар. А в «Гуцульській Гражді» шукайте борщок «Львівський» на домашній сметані.

Найцікавіше в цій кухні те, що її ще можна розшукати заново, і почати можна з двох борщів поспіль.

Заклади можуть змінювати меню, тож окремої страви сьогодні може й не бути. Якщо йдете заради неї, краще спершу зателефонувати.

Заклади зі статті

Добірки за темою

Читайте також

Рубрики журналу