Кухні світу

Гуцульська кухня: сир, у якого є висота над рівнем моря

· 4 хв читання
Ресторан «Гуцульський двір»
Фото: Ресторан «Гуцульський двір»

Шматок бринзи на тарілці виглядає скромно: білий, солоний, без жодних прикрас. Тим часом у Карпатах для нього прописано висоту пасовища, кількість днів і породу вівці. Простежте за цим сиром від травня до Різдва, і більшість гуцульського меню стане зрозумілою сама.

Сир із паспортом

BBC назвала гуцульську овечу бриндзю першим географічним брендом України, і вимоги там справді як у паспорті. Щонайменше 80 % молока має бути від української гірсько-карпатської вівці, решта може бути коров'ячою чи козиною. Вівці проводять 120 днів на висоті не нижче 700 метрів. Виготовляють сир на Закарпатті, Івано-Франківщині та в частині Чернівецької області.

Багато його не буває. BBC називає близько 8–10 кілограмів сиру з однієї вівці за літо на полонині, «Урядовий кур'єр» обережніше: 6–7.

Про старовину пишуть охоче. Традицію відносять до XV століття, а в матеріалах реєстрації географічного зазначення сказано, що бриндза знана в Україні з XVI. Самого старого документа в матеріалах, які ми бачили, ніхто не цитує, тож ці дати краще сприймати як переказ із поважною репутацією.

Чотири місяці нагорі

Вівчарі виходять на полонину орієнтовно 25 травня і лишаються приблизно до 27 вересня, переганяючи отару з пасовища на пасовище. Сир роблять там само.

Молоко проціджують через кілька шарів марлі, на яку кладуть гілки смереки. Його нагрівають до 26–28 градусів і додають кляг, фермент зі шлуночка молодого теляти чи ягняти. Скільки клягу потрібно, міряють спеціальною палицею. Година-дві очікування, і ватаг, головний із пастухів, збирає грудки в марлю.

Так з'являється будз. Він сохне, вилежується над вогнищем, або, як тут кажуть, «вбувається», звідси й назва. Лише потім будз ріжуть, перетирають із сіллю, і тільки тоді це бриндзя.

Марнувати нічого. Із сироватки варять вурду, яку порівнюють із рікотою. А те, що лишилось після вурди, жентицю, віддають худобі.

Постріл на Різдво

Бриндзю складали в бербеницю, дерев'яну бочку. Щоб вона була міцною, за традицією брали смереку, яка росла на скелях. Сир трамбували макогоном, бочку затягували металевими обручами й запаювали воском.

Відкривали її зазвичай на Різдво, і, за одним із репортажів про полонину, подія мала звуковий супровід. Господар виходив на подвір'я й стріляв угору з рушниці: сусіди мали знати, що пора в гості. Цілу бочку, понад тридцять кілограмів сиру, міг дозволити собі лише заможний господар, тож постріл заодно повідомляв і про це.

Що взагалі росте на такій висоті

На крутих схилах визрівають хіба що квасоля, гарбузи, картопля й морква, а зернових тут завжди було менше, ніж на Наддніпрянщині. Звідси худоба, кукурудзяне борошно і гриби, з якими існує кілька сотень рецептів.

Банош. Кукурудзяна каша, зазвичай зі шкварками, бринзою або грибами. З білими грибами це вже повноцінна основна страва.

Токан. Кукурудзяна страва з бринзою та шкварками, улюблена в закарпатських вівчарів, а заразом родич румунської мамалиґи.

Грибна юшка. Перша страва карпатського обіду.

Пляцки з бульби. Картопляні млинці: бульбою картоплю тут і називають.

Варення із шишок. Десерт, якого не вигадаєш на рівнині.

Ратафія. Настоянка із ялини або яфин, тобто чорниць.

Бограч під гуцульською вивіскою

Ось де меню легко вводить в оману. Слово «карпатський» склеює дуже різні кухні, і поруч із баношем майже завжди стоїть бограч. Він із зовсім іншої історії. Угорське bogrács означає казан, а суп-гуляш почав набирати популярності приблизно від середини 1880-х на території сучасної Угорщини і вже звідти поширився на Закарпаття.

Кордон видно навіть усередині одного регіону. У низинних районах Закарпаття домінує угорська школа з паприкою та гуляшами, а на Рахівщині й Міжгірщині верх беруть бринза, кукурудзяна крупа й гриби.

Замовляти обидві страви за одним столом ніхто не заважає. Тільки смак паприки — це вже не смак полонини.

Посуд, сир і ремесло

Традиція пов'язала їжу й ремесло тісніше, ніж здається. Косівську мальовану кераміку, яку знають за зеленим і жовтим кольорами, у 2019 році внесли до Репрезентативного списку ЮНЕСКО, а найдавніші її згадки датують XVIII століттям. У національному переліку нематеріальної спадщини є й культура традиційної гуцульської сирної пластики: тут сир давно став матеріалом для майстрів. А в Рахові бриндзі присвячено щорічний фестиваль.

Де шукати у Львові

Перелік закладів є в добірці гуцульської кухні. Банош із білими грибами та пляцки з бульби по-гуцульськи подають у «Гуцульському дворі». У «Гуцульській Гражді» шукайте бануш у розділі «Стравопис з гір», а в медовому ресторані «Вулик» банош гуцульський готують із бринзою та грибами.

Коли наступного разу принесуть бринзу, згадайте про 120 днів і 700 метрів: на смак вони теж працюють.

Заклади можуть змінювати меню, тож окремої страви сьогодні може й не бути. Якщо йдете заради неї, краще спершу зателефонувати.

Заклади зі статті

Добірки за темою

Читайте також

Рубрики журналу